Сьогодні Марина є практичним психологом у ліцеї та активісткою, що впроваджує освітні проєкти у Кам’янці. Але так було не завжди. Здобувши освіту вчителя хімії, вона 8 років поєднувала викладання з функціями фахівця із соціальної роботи. Материнство та професійний інтерес до особистості дитини, змусили Марину здобути другу освіту – психолога, а згодом й третю – психокорекційного педагога. Це спеціаліст, який працює над навчанням та вихованням дітей з особливими освітніми потребами.

До війни було багато роботи зі школярами. Марина проводила невеличкі заходи для батьків дошкільнят й досі займається їх просвітою у фейсбуці. Оскільки родина є основою розвитку дитини, то зважене виховання вдома та школі має корисний ефект. Також проводила тренінги та навчальні проєкти для школярів, зокрема навчальний марафон про емпатію. На власному прикладі пояснювала, що розуміння іншого й прийняття його, є важливою навичкою. За лаштунками залишимо численні проєкти ГО Нове покоління Кам’янщини до яких Марина доєднувалася. Як то анонімне опитування молоді щодо їх дозвілля. Його результати були розіслані навчальним закладам громади за для розуміння потреб та бажань дітей. 

Війна ж змінила одне – посилили бажання працювати. Марина організувала з колегами заняття для 2-х груп дошкільнят. Оскільки без дитячих садочків діти почували себе стурбовано, розгублено, а батьки не знали, що з цим вдіяти. Тому когнітивні й емоційні вправи допомогли вихованцям вийти з кімнати паніки, почати спілкуватися з однолітками та жити повноцінне життя. Також Марина взялася за роботу з молоддю в кризовому стані внаслідок воєнних дій. Арт – терапія для постраждалих та кризові консультації для їх рідних, усе аби допомогти їм відгорювати й рушити далі.

Наприкінці Марина пояснює, що волонтерство – це її спосіб відновлення через справу. Адже коли ти бачиш результат своєї праці, то розумієш, що виховуєш у спільноті вірні риси!